Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська “Про притягнення до матеріальної відповідальності” від 29.02.2012 р. у справі № 2-436/97/12
САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
РІШЕННЯ
від 29.02.2012 р. у справі № 2-436/97/12
Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Дніпропетровськ цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк», в особі філії Дніпропетровського обласного управління до ОСОБА_1 про стягнення шкоди,
ВСТАНОВИВ:
02 вересня 2011 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в розмірі 20000,00 гривень, заподіяної внаслідок порушення покладених на неї трудових обов’язків.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 перебуваючи у трудових відносинах з позивачем, порушила свої трудові обов’язків, внаслідок чого спричинила відповідачу матеріальну шкоду в розмірі 20000 гривень. Зокрема позивач зазначає, що ОСОБА_1 з 01 листопада 2007 року обіймає посаду старшого контролеру-касиру операційного відділу Лівобережного відділу № 8420 ВАТ «Ощадбанк». 13 червня 2008 року ОСОБА_1, порушуючи вимоги посадової інструкції старшого контролера-касира філії-Лівобережного відділення № 8420 ВАТ «Ощадбанк» та Положення про порядок відкриття та обслуговування карткових рахунків в установах ВАТ «Ощадбанк», здійснила операції з видачі готівки без проведення обов’язкової ідентифікації клієнтів на загальну суму 20000 гривень, чим спричинила матеріальну шкоду позивачу в зазначеному розмірі (а.с. 1-5).
В судовому засіданні представники позивача підтримали позов у повному обсязі, просили позовні вимоги задовольнити.
Відповідач та її представник проти позову заперечували, надалі до суду письмові заперечення проти позову (а.с. 101-103), де зазначили, що позовні вимоги позивача є повністю необґрунтованими та безпідставними, просили суд в задоволенні позову відмовити.
Вислухавши доводи та пояснення представника позивача, відповідача та її представника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що наказом філії – Лівобережного відділення № 8420 ВАТ «Ощадбанк» від 03.09.2007 року № 177-к, ОСОБА_1, яка у наступному у зв’язку з укладенням шлюбу змінила прізвище на «Гресько» (а.с.19-20), була прийнято на посаду контролера-касира операційного відділу з повною матеріальною відповідальністю (а.с.8-9).
Наказом філії-Лівобережного відділення № 8420 ВАТ «Ощадбанк» від 01.11.2007 року № 222-к відповідач була переведена за її згодою на посаду старшого контролера-касира операційного відділу (а.с.12).
01 листопада 2007 року була складена посадова інструкція ОСОБА_1, як старшого контролера-касира операційного відділу філії-Лівобережного відділення № 8420 ВАТ «Ощадбанк», яка була затверджена керуючим філії ОСОБА_3 та підписана відповідачем (а.с. 14-16).
01 листопада 2007 року між філією-Лівобережне відділення № 8420 ВАТ «Ощадбанк» та відповідачем був укладений типовий договір про повну матеріальну відповідальність за спричинену останньою матеріальну шкоду під час виконання своїх трудових обов’язків (а.с.17).
Судом встановлено, що відповідно до посадової інструкції відповідача до її функціональних обов’язків належало виконання операцій, пов’язаних з обліком, зберіганням та видачею готівки та інших матеріальних цінностей.
Відтак, відповідно до ст.135-1 КзПП України укладання між позивачем та відповідачем письмового договору про повну матеріальну відповідальність є правомірним.
Відкрите акціонерне товариство «Державний Ощадний банк України», у зв’язку зі зміною організаційно правової форми, змінило назву на Публічне акціонерне товариство «Державний Ощадний банк України», про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію та довідка статуправління (а.с.26-90).
Виниклі між сторонами спірні правовідносини регулюються Кодексом законів про працю України.
Відповідно до ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Таким чином, для притягнення працівника до повної матеріальною відповідальності необхідна наявність сукупності чотирьох умов, зокрема: наявність протиправних дій чи бездіяльності працівника; спричинення підприємству шкоди; наявність причинного зв’язку між протиправними діями працівника та спричиненими ним наслідками у вигляді матеріальної шкоди та наявність вини працівника в її спричинені.
При цьому під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати.
З п.п.15, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 р. «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» з наступними змінами вбачається, що факт спричинення працівником підприємству, установі, організації матеріальної шкоди може бути підтверджено даними бухгалтерського обліку й іншими документами про наявність і розмір прямої дійсної шкоди – матеріалами інвентаризації, актами ревізії та обліковими документами, актами й іншими документами про недостачу, зіпсування, втрату, знищення майна, довідками й іншими документами про вартість майна.
Судом встановлено, що на підставі наказу по філії-Дніпропетровське обласне управління ВАТ «Ощадбанк» від 06 травня 2011 року № 147 була проведена ревізія фінансово-господарської діяльності філії-Лівобережне відділення № 8420 ВАТ «Ощадбанк» за період з 01 травня 2010 року по 01 травня 2011 року, за результатами якої був складений відповідний Акт від 27 травня 2011 року (а.с. 22).
Згідно витягу з Акту, ревізією операцій видачі та обслуговування БПК було встановлено, що операції з видачі готівки за БПК (платіжними картками) міжнародних платіжних систем з використанням ПОС-терміналу касовими працівниками операційного відділу проведені з грубим порушенням вимог п. 3.2 та п. 4.1 Порядку здійснення операцій з видачі готівки із застосування карток міжнародних платіжних систем через каси установ ВАТ «Ощадбанк», зокрема перевіркою було встановлено, що відповідачем здійснено 1 операцію з видачі готівки за банківськими платіжними картками міжнародних платіжних систем на загальну суму 20000 гривень.
Зокрема, в Акті ревізії зазначено, що відповідач 13 червня 2008 року по рахунку, відкритому на ім’я ОСОБА_5 здійснила операцію з видачі готівки в розмірі 20000 грн. (чек № 668967). Зазначені в чекі дані паспорта отримувача коштів не відповідають копії паспорта ОСОБА_5. сам ОСОБА_5 в своїй пояснювальній повідомив, що грошові кошти в сумі 20000 грн. ніколи в установах ВАТ «Ощадбанк» не отримував.
Відповідно до п.п.1,4 глави 4 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 операції з внесення на рахунки та отримання з рахунків готівкових коштів за допомогою платіжних та інших карток здійснюються згідно з правилами внутрішньодержавних та міжнародних платіжних систем, а також відповідними нормативно правовими актами через каси банку або банкомати. Видача коштів із застосуванням в межах їх залишку на рахунку клієнта.
Судом встановлено, що видача готівки по вищенаведеній операції здійснювалась з карткового рахунку відповідного клієнту в межах залишку коштів на цих рахунках.
Жодні висновки про належність грошових коштів в сумі 20000 гривень, виданих по вищенаведеній операції, саме позивачу в Актах ревізії фінансово-господарської діяльності від 27 травня 2011 року та додатково наданому від 04 січня 2011 року – відсутні.
Інших даних, зокрема даних бухгалтерського обліку позивача, матеріалів інвентаризації, актів нестачі, складених позивачем, тощо, щодо спричинення йому шкоди внаслідок здійснення зазначених у Акті ревізії операцій з видачі готівки на загальну суму 20000 гривень суду не було надано, хоча такі документи для огляду в судовому засіданні вимагалися у позивача.
Надані позивачем виписки з рахунків також не містять доказів спричинення йому збитків, а також з даних зазначених в них, не вбачається джерел надходжень цих коштів, отже і їх належності установі банку.
Додатковим підтвердженням цього є також покази свідка ОСОБА_6, яка пояснювала, що при проведенні перевірки було встановлено, що на картковий рахунок клієнтів кошти поступали з транзитного рахунку, куди вони надходили з кредитного рахунку, а відповідальні за це особи (якою відповідач як касир не являється) не дотримувалися належного порядку їх зарахування на картковий рахунок клієнтів, грубо його порушуючи, що призвело до збитків установи банку. Зокрема, одна з відповідальних осіб ОСОБА_7, незаконно відкривши кредитний рахунок та зарахувавши на нього кошти, здійснила їх наступне зарахування на картковий рахунок клієнта. Ці висновки також викладені і в акті перевірки від 04.01.2011 року, де зазначено, що саме у зв’язку з зловживанням, скоєним головним економістом відділу операцій ОСОБА_7, всього по 44 рахунках, у тому числі і клієнта ОСОБА_5, на балансі відділення обліковується заборгованість в сумі 4007475,66 гривень. Крім того, ОСОБА_7 станом на 01 число кожного місяця для зменшення залишків по рахунках № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 списувала з рахунків фізичних осіб по БПК по дебету № 2625 та відображала по кредиту № 2924, дані проводки здійснювала лише по АБС відділення, без відправки данних до процесингового центру.
Ці обставини також безумовно свідчать про те, що не дії відповідача призвели до збитків банку, цих коштів вона не привласнила, а їх незаконне зарахування на карткові рахунки клієнтів здійснювалося за участю ОСОБА_7, яка при здійсненні відповідачем, як касиром, операції з видачі готівки клієнтам, неодноразово була присутня при цьому в приміщенні касира, вимагаючи терміново обслугувати клієнта та видати йому крупними купюрами кошти, що підтвердили в судовому засіданні і свідок ОСОБА_6 та сама відповідач.
Щодо Витягу з акту ревізії та перевірки від 27.05.2011 року, то в ньому зазначено, що ті порушення відповідачем Порядку здійснення операцій з видачі готівки із застосування карток міжнародних платіжних систем, які вказує позивач, мали місце у 2008 році, а виявилися лише у 2011 році, при проведенні цієї перевірки, однак представник позивача та допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснили, що планові перевірки та ревізії фінансово-господарської діяльності філій проводяться ними один раз на рік, і в результаті їх проведення порушень не виявлялося.
Досліджуючи Витяг з акту перевірки від 27.05.2011 року та надаючи йому оцінку, як доказу в порядку ст. 179, 212 ЦПК України, суд виходив з того, що він містить данні про те, що ревізія фінансово господарської діяльності філії була проведена за період з 01.05.2010 року по 01.05.2011 року (абзац другий акту перевірки), а тому виявлені порушення, які нібито відбулися у 2008 році, не могли бути предметом перевірки.
Додатковим підтвердженням є пояснення свідка ОСОБА_6, яка в судовому засіданні категорично та безперечно вказувала на те, що перевірки відбувалася у 2010 році, що додатково свідчить про невідповідність часу проведення перевірки вказаному в акті від 27.05.2011 року (а.с.13) та перевіряємого періоду діяльності Лівобережної філії.
За нормами цивільно-процесуального законодавства, ознаками доказів є їх достовірність та достатність.
Достовірність доказів це їх якість, точність і правильність відображення обставин, що входять у предмет доказування, а достатність це сукупність доказів, яка дозволяє вирішити справу.
Таким чином, суд не може прийняти в якості належного та допустимого доказу в підтвердження спричинення відповідачем збитків установі банку, акт перевірки від 27.05.2011 року, оскільки він являється не достовірним та не достатнім предметом доказування тих фактів та обставин, які становлять основу заявлених вимог, а тому у відповідності до ст. 212 ЦПК України, оцінивши такий доказ за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на його всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні, суд його не приймає.
Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зважаючи на те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів спричинення йому відповідачем матеріальної шкоди внаслідок вчинення наведених у Акті ревізії операцій з видачі готівки на загальну 20000 гривень, а також не надано доказів привласнення цих коштів саме відповідачем, відсутні докази, що саме ці кошти належать позивачу, відсутні будь які докази вибуття цих коштів з банку (нестача, розтрата їх), суд приходить до висновку про недоведеність факту спричинення установі банку прямої дійсної шкоди з боку відповідача, а отже відсутність підстав для покладення на нього відповідальності у відповідності до ст.130 КЗпП України.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані сторонами докази приводять суд до висновку про відсутність у позивача порушеного права (а саме спричиненої йому матеріальної шкоди), за захистом якого він звернувся до суду.
За змістом ст.134 КЗпП України, підставою для повної матеріальної відповідальності працівника є його вина у заподіянні шкоди.
Відповідно до ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст. 130 КЗпП України, у тому числі наявність протиправних дій чи бездіяльності та вини працівника.
Позивачем не надав доказу вчинення операцій з видачі готівки в сумі 20000 гривень за чеком № 668967, саме відповідачем, зважаючи на те, що відповідач цей факт заперечувала, а на копії чеку відсутній підпис касира взагалі (а.с.25).
Оригінал вказано чеку за ухвалою суду про витребування доказів в судове засідання для огляду не був представлений позивачем, оскільки як він вказує, цей чек вилучений слідчими органами.
Клопотань щодо проведення почеркознавчої експертизи підпису та напису про паспортні дані клієнта на звороті, зроблених на касовому чеку, від позивача як сторони, на яку покладений обов’язок доказування вчинення відповідачем протиправних дій, – не надходило.
За таких обставин доводи позивача, що порушення правил здійснення операцій з видачі готівки в сумі 20000,00 гривень за чеком № 668967 саме відповідачем, та її вина у порушені правил видачі готівки за зазначеними операціями не можуть прийматися судом до уваги.
Наявність вини відповідача у здійсненні інших порушень при видачі готівки за операціями, зазначеними у Акті ревізії, судом не досліджувалось з огляду на встановлення судом факту відсутності спричинення позивачу діями відповідача прямої дійсної шкоди, що у будь-якому випадку виключає можливість його притягнення до повної матеріальної відповідальності в порядку ст.135-1 КЗпП України.
Крім того, судом враховані доводи відповідача про порушення з боку відповідача передбаченого ст. 131 КзПП України обов’язку щодо створення позивачу умов, необхідних для нормальної роботи і забезпечення повного збереження доручених їй грошових коштів.
Так, договір про індивідуальну майнову відповідальність – це угода, за якою одна сторона – матеріально-відповідальна особа – бере на себе повну матеріальну відповідальність за прийняті матеріальні цінності і зобов’язується дотримуватись встановлених правил їх приймання, зберігання, відпуску й обліку, а інша сторона – власник або уповноважений ним орган, тобто, роботодавець, якому належать матеріальні цінності, зобов’язується створити матеріально відповідальним особам нормальні умови праці і виробничу обстановку, що забезпечує збереження зданих на зберігання матеріальних цінностей.
Під час розгляду справи судом було встановлено, що до приміщень, в якому було розташоване робоче місце касира та знаходився POS-термінал, за допомогою якого відповідачем здійснювалась видача готівки за платіжними картами міжнародних платіжних систем, мали доступ сторонні особи (працівники установи банку, у тому числі і керівники відділів), які могли використовувати POS-термінал за її відсутністю. Зазначені обставини підтверджується поясненнями відповідача та показами свідка ОСОБА_6
Відтак, враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про відсутність в даному випадку необхідної сукупності підстав, визначених ст.ст. 130, 134 КЗпП України, для притягнення відповідача до повної матеріальної відповідальності та стягнення з неї на користь позивача матеріальної шкоди в сумі 20000 гривень, оскільки вказаної сумою вона не заволодівала, відсутня наявність причинного зв’язку між протиправними діями працівника та спричиненими ним наслідками у вигляді матеріальної шкоди, а також не доведено вини відповідача в її спричинені.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши та проаналізувавши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованим та безпідставними, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 4 8, 10, 57, 59, 88, 169, 208, 209, 212 215, 218 Цивільного – процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк», в особі філії Дніпропетровського обласного управління до ОСОБА_1 про стягнення шкоди відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Самарський районний суд м. Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.