Як забезпечити виконання зобов’язань при купівлі майбутнього врожаю

Травень 15, 2015 0 By admin

Сільське господарство належить до найбільш ризикових видів бізнесу, що разом з особливостями економічної ситуації в Україні спричиняє купу юридичних нюансів. Тому детально розглянемо базові юридичні моменти купівлі-продажу майбутнього врожаю, які дозволять уникнути потенційних проблем.

ЯКИЙ ДОГОВІР УКЛАСТИ

Купівля-продаж майбутнього врожаю, як і будь який правочин із купівлі-продажу, базується на умовах, які встановлюють у договорі.

Насамперед розглянемо деякі істотні умови купівлі-продажу майбутнього врожаю Найважливішою з них є предмет договору Основні вимоги до нього містять ст.ст. 656, 712 та 713 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ). Це різноманіття зумовлено тим, що купівля-продаж майбутнього врожаю водночас містить у собі елементи договорів купівлі-продажу, поставки та контрактації сільськогосподарської продукції.

Вид договору
Предмет договору
Купівля-продаж (ч. 1 ст. 656 ЦКУ)
Товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому
Поставка (ч. 1 ст. 712 ЦКУ)
Продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати в установлений строк товар у власність покупця для використання його в
підприємницькій діяльності або в інших цілях, непов’язаних з особистим, сімейним,
домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму
Контрактація
сільськогосподарської продукції (ч.1 ст. 713 ЦКУ)
Виробник сільгосппродукції зобов’язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і
передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним
одержувачеві, а заготівельник зобов’язується прийняти та оплатити її за
встановленими цінами відповідно до умов договору

Як бачимо, за своєю суттю вказані договори не суперечать один одному та допускають використання майбутнього врожаю як предмета договору. При цьому такий врожай розглядають як товар, що буде вироблений у майбутньому і лише після цього переданий у власність покупця чи заготівельника.

На практиці заготівельники найчастіше укладають договір контрактації. Інші ж покупці надають перевагу договору поставки.

Крім цього, ч. 4 ст. 656 ЦКУ виокремлює договори купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах). Зокрема до них застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо іншого не встановлено законом або не випливає з їхньої суті.

Це важливий нюанс, адже багато контрактів на поставку майбутніх урожаїв укладають саме на організованому аграрному ринку (Аграрній біржі) у рамках так званих державних форвардних закупівель зерна. їх здійснює Аграрний фонд відповідно до Порядку проведення державних форвардних закупівель зерна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.07 р.№ 736 р. (далі — Порядок № 736).

Такі форвардні закупівлі здійснюють на наступних умовах: у сільгоспвиробників зерно придбають на умовах авансового платежу в розмірі 50% вартості зерна. А її розраховують на підставі мінімальної інтервенційної ціни на момент укладення форвардного біржового контракту (п. 1 Порядку № 736). Остаточний розрахунок здійснюють за середньозваженими цінами рівноваги (фіксингу) на момент поставки, за вирахуванням середньозваженого відсотка за банківськими кредитами, наданими строком до 1 року. Його ж визначають на підставі інформації, яку надає НБУ

У цьому разі умови договору є відомими, оскільки форма договору в цілому є зафіксованою Аграрним фондом, який на власний розсуд мінімізує ризики його невиконання. А ось іншим гравцям ринку доведеться самостійно мінімізувати ризики.

Зауважимо: судова практика щодо невиконання умов договорів постачання та контрактації сільгосппродукції свідчить про невикористання багатьма виробниками та покупцями всього арсеналу засобів для забезпечення виконання зобов’язань. Тому розглянемо їх детальніше.

ЯК ЗАБЕЗПЕЧИТИ ВИКОНАННЯ ДОГОВОРУ

Страхування

Найпростішим, проте не найдешевшим варіантом зменшення ризику невиконання договору є страхування майбутнього врожаю. А для державних форвардних закупівель така вимога є обов’язковою (п. 5 Порядку № 736). Контракт укладуть лише за наявності договору страхування на випадок знищення або пошкодження майбутнього врожаю. Альтернативою йому є стандартний договір страхування сільгосппродукції з держпідтримкою від сільськогосподарських виробничих ризиків посівів озимих зернових сільгоспкультур на період перезимівлі від повної загибелі. Також має існувати документ про сплату страхового внеску (оригінал або засвідчена копія платіжного доручення).

Застава

Не менш розповсюдженим способом забезпечити виконання договору є застава. Жодних перешкод, аби заставити майбутній урожай, немає. Адже предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави, зокрема майбутній урожай (ч. 2 ст. 576 ЦКУ). Аналогічну норму бачимо в абз. З ст. 4 Закону України “Про заставу” від 02.10.92 р. № 2654-ХІІ (далі Закон про заставу).

Закон про заставу не містить додаткових вимог щодо застави майбутнього врожаю. Так. наприклад часто заставу майбутнього врожаю трактують як заставу майнових прав (ст. 49 Закону про заставу). Проте такий підхід не є коректним, оскільки застава майнових прав передбачає існування в заставодавця відносин “кредитор — боржник” із третіми особами. А сам по собі процес вирощування врожаю таких відносин не створює.

Не менш проблематичним є визнання майбутнього врожаю товарами в обороті чи переробці, бо неможливим стає застава таких товарів. Адже ст. 41 Закону про заставу вимагає, аби в такому договорі індивідуалізовувати предмет застави, а саме — вказувати знаходження товарів у володінні заставодавця або їх розташування в певному цеху, на складі, в іншому приміщенні або ж іншим способом ідентифікувати їх. Індивідуалізація в цьому випадку фактично неможлива. Проте це змушує більш точно описувати предмет застави.

Альтернативним предметом застави майбутнього врожаю може виступити будь-який інший актив, наприклад, техніка чи нерухоме майно. Звісно, лише в разі згоди сільгоспвиробника.

Оформлення договору застави зумовить додаткові витрати, такі як, наприклад, оплата за оцінку заставного майна, його страхування та витрати на періодичний огляд предмета застави.

Аграрні розписки

У відносинах із купівлі-продажу майбутнього врожаю можна застосувати й дещо специфічний фінансовий інструмент, а саме — аграрну розписку. Нею йменують товаророзпорядчий документ, що фіксує безумовне зобов’язання боржника, яке забезпечується заставою, здійснити поставку сільгосппродукції або сплатити грошові кошти на визначених у ньому умовах (ст. 1 Закону України “Про аграрні розписки” від 06.11.12 р. № 5479-УІ. далі — Закон про аграрні розписки).

Цей фінінструмент регулює відносини між боржником (сільгоспвиробником) та кредитором (фіз- чи юрособою), який, по суті, здійснює фінансування під заставу майбутнього врожаю.

Щодо боржників існують певні обмеження. Так. їх можуть видавати особи, які є власниками земельних ділянок сільгосппризначення або користуються ними на законних підставах для виробництва сільгосппродукції (ст. 2 Закону про аграрні розписки).

Якщо право власності на землю чи право користування нею належить двом і більше співвласникам або користувачам, вони спільно мають видавати аграрні розписки. Відповідно, вони несуть солідарну відповідальність за невиконання своїх зобов’язань.

Залежно від виду зобов’язань аграрні розписки поділяються на: товарні аграрні розписки та фінансові аграрні розписки. Відмінність між ними полягає в предметі зобов’язання. Зокрема, за товарною аграрною розпискою боржник безумовно зобов’язаний здійснити поставку узгодженої сільгосппродукції. А якість і кількість продукції, місце та строк поставки визначені в такій аграрній розписці (ст. З Закону про аграрні розписки).

Фінансова аграрна розписка встановлює безумовне зобов’язання боржника сплатити грошову суму. Її розмір визначається за погодженою боржником і кредитором формулою з урахуванням цін на сільгосппродукцію у визначеній кількості та якості (ст.5 Закону про аграрні розписки).

Якщо йдеться саме про придбання продукції то застосовуватимуть товарну аграрну розписку адже фінансова має суто кредитний характер.

Аграрна розписка встановлює забезпечення виконання зобов’язань боржника за нею заставою його майбутнього врожаю (ст. 7 Закону про аграрні розписки). Вкажемо деякі її особливості. Предметом такої застави може бути тільки майбутній врожай сільгосппродукції. А розмір застави — не менший за розмір зобов’язання за аграрною розпискою. Причому на день збору врожаю предметом застави стає відповідна кількість зібраної продукції.

Аграрну розписку видають окремо на кожний вид сільгосппродукції.

Кредитор за аграрною розпискою вправі самостійно або із залученням третіх осіб моніторити майбутній врожай.

Форма аграрної розписки має документарний характер із визначеними обов’язковими реквізитами. А під час її видачі вона підлягає нотаріальному посвідченню та вважається виданою з дня її реєстрації в Реєстрі аграрних розписок. Такий реєстр веде Мінагрополітики.

Узагалі аграрна розписка своїми властивостями дещо нагадує вексель, особливо щодо можливості її обігу як фінансового інструменту. Тобто права кредитора за аграрною розпискою передають шляхом здійснення на ній (на її невід’ємному додатку) передавального напису “Відступлено” із зазначенням нового кредитора. Такий напис скріплюють підписом та печаткою (за наявності) попереднього кредите ра за аграрною розпискою. Крім цього, вказаний правочин потрібно нотаріально посвідчити (ст. 11 Закону про аграрні розписки).

Додатково зобов’язання за аграрними розписками можна забезпечити також порукою фі нансової установи. Про це фінустанова зазначає в тексті аграрної розписки — вчиняє напис ” Поручаюся” (ст. 14 Закону про аграрні розписки).Така можливість створює додаткові можливості для обігу цього фінансового інструменту.

Оскільки такий механізм захищає насамперед кредитора, а не сільгоспвиробника, важко сказати, чи кожен із сільгоспвиробників буде погоджуватися на озвучену схему роботи.

Гарантії

Непоширеним, проте досить ефективним засобом забезпечення виконання зобов’язань є гарантія. Цей інструмент цікавий як для виробника, так і для покупця сільгосппродукції.

Зазвичай вартість гарантії не перевищує 5% від суми зобов’язання. А це є досить дешевим джерелом майже кредитних коштів.

При цьому всі ризики невиконання приймає на себе гарант. Фінустанова може гарантувати ризики досить широкого діапазону — починаючи від несплати покупцем належної суми за договором та закінчуючи неможливістю поставки належної кількості продукції виробником.

Найпоширенішим видом гарантії є банківська гарантія, проте ст. 560 ЦКУ припускає можливість їх надання і страховиками. Але ж, з огляду на нестабільність фінансового ринку, більш надійною вбачається саме банківська гарантія.

Негативний момент — забезпечення гарантії, яке вимагає банк. Від якості такого забезпечення будуть залежати витрати на цю операцію. Відповідно, чим надійнішим буде забезпечення, тим дешевшою буде гарантія.

Інші види забезпечення

Аби знизити ризик невиконання зобов’язань покупця з оплати, застосовують такий фінінструмент, як акредитив. Його відкриває покупець продукції на користь виробника. Акредитив підлягає сплаті лише за умови постачання майбутнього врожаю, який відповідатиме умовам договору постачання.

Таку послугу пропонує більшість банків. А її вартість залежить від самої форми акредитиву: покритий чи непокритий. Вартість непокритого акредитиву може бути на рівні звичайного кредиту. Це може бути прийнятно і для постачальника, і для покупця. Також акредитиви бувають відкличні чи безвідкличні.

Достатньо розповсюдженим є також такий вид забезпечення, як порука. Оскільки відповідальність поручителя та боржника є солідарною (ст. 554 ЦКУ) — пошук поручителя є проблематичним.

Сергій ЧЕРВ’ЯК,
генеральний директор
ТОВ “АФ “ГРАВІС”, м. Харків