Як бути, коли нічим платити, або До яких дій варто вдатися боржнику, якщо він не в змозі погашати банківський кредит
Давно вже хочеться написати щось хороше, добре і правильне. Наприклад, про те, що ВРУ прийняла нову редакцію ПКУ, у якій через непотрібність не передбачено сплати військового збору. Або про те, що малому та середньому бізнесу гарантована стовідсоткова індульгенція від будь-яких перевірок у перший рік початку діяльності та податкові канікули — років десь на три. Або так: «Із завтрашнього дня ПДВ повністю скасовано!» Про те, що тепер у держреєстрах міститься лише достовірна та всеосяжна інформація про все майно, яке знаходиться на території України, а ще краще — про те, що цей реєстр єдиний і знаходиться в безкоштовному вільному доступі через Інтернет.
Але, на жаль, ми ці події не створюємо, а тільки коментуємо та роз’яснюємо. Тому і в цій публікації доведеться висвітлювати досить неприємну тему
Почнемо із того, що зі ст. 6 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. № 679-XIV (далі — Закон про НБУ) нам відомо, що основною функцією Нацбанку України є забезпечення стабільності грошової одиниці. Тут же законотворець уточнює, що при виконанні цієї функції НБУ повинен керуватися пріоритетністю досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. А що ж відбувається насправді? Фігурально висловлюючись, НБУ виключно стабільно забезпечує падіння національної грошової одиниці та тотальне зубожіння населення. Причому не на якісь там частки відсотка, а в рази!
У країні наростаючими темпами згортається промисловість, а із її залишків за допомогою відправки курсу валюти у «вільне плавання» вичавлюються останні соки. Ураховуючи це, більшість товарів Україна незабаром буде змушена імпортуватися із-за кордону. Усі розуміють умови: іноземцям потрібно платити зовсім іншу ціну й у іншій валюті, але при цьому обов’язково у вільно конвертованій. Так от, основна причина занепокоєння — саме співвідношення ціни вільно конвертованих грошей і грошей другого сорту.
Так-так, наша з вами гривня в другій групі Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління НБУ від 04.02.1998 р. № 34, сором’язливо ховається за вивіскою «інші валюти». Усе свідчить явно не на її користь. Давайте чесно зізнаємося, гривня не лише в принципі не цікавить іноземних партнерів, але й дискредитувала себе як засіб обміну на території України. Пріоритет уже давно за доларами та євро.
Навіть далеким від валютних тематик людям не потрібно пояснювати, що в нас всі цінники, незважаючи на те, що на них цифри у «грн», подумки переводяться в долари. І може, усе б нічого, але пенсії, стипендії та зарплати виплачуються саме в національній валюті. Відповідно, доларів і євро на «заморожену» в минулорічному розмірі пенсію із кожним днем можна купити все менше. Це означає, що й товарів купуватимуть менше, а деякі вже й не куплять зовсім. Чи потрібно пояснювати, до чого призведе цей нехитрий товарно-грошовий ланцюг?!
Реформи уряду, особливо «соціальна», лише додають масла у вогонь. Вище керівництво НБУ вкотре займає позицію «моя хата з краю». І навіть відправивши його у відставку та поставивши нових людей, проблема не вирішиться. Нацбанк і далі виконуватиме свою безпосередню функцію, прописану в законодавстві, і, як і раніше, ніхто й ні за що не відповідатиме.
Якщо говорити про те, що гроші — це кров економіки, то кров організму під назвою «Україна» — інфікована. Причин цьому можна назвати багато, але першопричина полягає в прив’язці гривні до світової резервної валюти. Для того щоб зцілитися, потрібно знищити вірус: дозволити країні самостійно виробляти кров, а не вдаватися до переливання від донорів, які, хоч і мають дещо бадьоріший вигляд, також далекі від стану «фінансово здоровий». Адже вже незабаром учені уми ламатимуть голови над тим, як правильно іменувати число астрономічної суми зовнішнього боргу США. Окрім того, бажано б змінити статус Головного банку України з «недоторканного» на державний.
Також украй необхідно встановити жорстку кримінальну відповідальність перших осіб НБУ за злочинне невиконання покладених на них обов’язків. Адже шкода, завдана ними країні, у сто крат соціально небезпечніша, аніж збитки державі та народу від крадіжки велосипеда. До того ж, потрібно покласти аудит діяльності НБУ не на сам НБУ або приватну кантору за вибором НБУ (про що недвозначно прописано в ст.ст. 69, 70 Закону про НБУ), а на спеціальну комісію з представників Уряду та ВРУ.
У відносно приємні в економічному плані 2012–2013 роки комерційні банки, незрозуміло як, примудрилися повернути довіру населення, яка істотно похитнулася після обману людей у 2008–2009 роках. І тому без перебільшення можна сказати, що нині півкраїни живе в кредит. Причому левова частка цих кредитів — із прив’язкою до долара за курсом НБУ.
Необхідно констатувати, нині валюта України вже знецінювалася практично в 4 рази відносно кінця 2013 року. Так, покращення були, однак «пацієнт усе одно не транспортабельний». Водночас ніхто не знає, як довго триватиме цей процес. Активного зростання доходів населення також чекати не доводиться. Тут навіть професійне економічне планування в короткостроковій перспективі — безперспективне. Тому потрібно усвідомлювати, що в країні економічна криза. Уже. Звісно, процес цей не одномоментний, а розтягнутий у часі, але не виключено, що початок його піку припадає саме на сьогоднішній день.
Не так страшно, якщо хтось взяв у борг на покупку телевізора з діагоналлю 60 дюймів, а предметом забезпечення зобов’язання з повернення грошей була сама «плазма». А якщо йдеться про житло, до того ж єдине? Позичальник у такому разі залишається один на один із банківською системою, яка роками лобіювала свої правила гри шляхом унесення відповідних норм до профільного законодавства. Наша влада, як би вона не піарилася і що б не обіцяла, у кращому разі візьметься за рефінансування обраних, «постраждалих» від стрибка курсу, банків і видачею їм стабілізаційних кредитів. І, як показав досвід минулої економічної кризи: ніхто на захист простих смертних не стане.
Можна довго розмірковувати про те, що боржники самі винні. Мовляв, треба заздалегідь передбачати усі форс-мажорні обставини: звільнення з роботи, втрата працездатності тощо. Але загалом вони винні лише в тому, що все в житті роблять у розрахунку на «авось».
Чимало позичальників навіть не в змозі самостійно й правильно розрахувати свої відсотки за кредитом. І це при тому, що в Інтернеті сила-силенна усіляких кредитних калькуляторів. Про ретельний аналіз договорів на етапі їх підписання взагалі говорити не доводиться. Деякі позичальники не розуміють, що всі переговори із банком потрібно фіксувати письмово. Усі листи, претензії та пропозиції про реструктуризацію потрібно відправляти кредитору поштою з повідомленням про вручення й описом вкладеного. Як варіант, самостійно відносити до канцелярії банку, а потім ретельно зберігати копії з відмітками про прийняття. За необхідності в суді це буде єдиним доказом того, що боржник сумлінно намагався врегулювати правовідносини та не збирався в односторонньому порядку відмовитися від виконання своїх зобов’язань.
Але вина є і у керівництва країною. Чому банкам було взагалі дозволено давати споживчі кредити в доларах або з прив’язкою до євро? Можновладці не можуть не розуміти, що вже відбувається бум іпотечних неплатежів. І почався він не вчора. Так чому ж і досі законодавчо не врегульовано механізм імперативного фіксування курсу валют для іпотечних кредитів?
Ці запитання риторичні. Ми ж постараємося надати декілька дійсно слушних порад щодо того, як поводитися в ситуації, коли немає можливості регулярно виплачувати кредит.
Рекомендація перша і найголовніша. Ніякої самодіяльності! Не варто бити молотком кредитний «Хюндай» або кидатися ключами від закладеної квартири в банківських клерків. Це лише погіршить ситуацію. Як мінімум, налаштує проти вас співробітників банку, яким, повірте, суто по-людськи зовсім не хочеться вступати з вами в судову тяганину. Їхнє ставлення можна описати фразою, яка в західних країнах виправдовує якщо не все, то багато чого: «It’s a business!»
Рекомендація друга, яка випливає із першої. Скористайтеся послугами практикуючого у цій сфері юриста. Так, дорого. Але можна об’єднатися з іншими боржниками цього банку, створити ініціативну групу для звернення до юрконтори. Це дозволить значно скоротити витрати на кваліфіковану правову допомогу.
Рекомендація третя. Потрібно чітко розуміти, що законодавство, яким урегульовано відносини банківського кредиту та забезпечення зобов’язань за цим кредитом (застава (іпотека) і порука), роками філігранно відточувалося не на вашу користь! Це ж стосується і договорів. У тих останніх, які потрапляли нам до рук, мало до чого можна причепитися. Ви уклали такі договори, у разі невиконання яких, найімовірніше, доведеться сплачувати пеню, штрафи та віддавати банку предмет застави (іпотеки).
Водночас лише допомога фахівця дозволить вам відшукати в договорах нюанси, за допомогою яких ви зможете уникнути:
- зловживань із боку банку в процесі звернення стягнення на предмет іпотеки,
- швидкого і безперешкодного (для банку і колекторських фірм) примусового виселення з іпотечного житла та реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах,
- нарахування великих штрафних санкцій за несплату за кредитом. А може бути й так, що платежі/відсотки за кредитом вам неправильно нараховували, що виявляється під час проведення судової експертизи,
- значних судових витрат (які будуть покладені на вас в результаті програшу в судовому розгляді).
Рекомендація четверта. Не варто сподіватися виключно на механізм визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними. Практика показує, що він (механізм) доцільно використовувати тільки опціонально, як тактичний хід. І лише у крайньому разі.
До відома!
Існує позитивна судова практика щодо визнання кредитних договорів недійсними. Прикладом тому може бути гучна ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.10.2014 р. у справі № 6-26251св14. У цьому судовому рішенні ВССУ фактично визнав недійсним кредитний договір — як такий що не відповідає вимогам законодавства. До слова, ці вимоги передбачені в Законі України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. № 1023-XII та в постанові Правління Національного банку України «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10.05.2007 р. № 168.
У разі визнання кредитного договору недійсним, запрацює процедура, яка передбачена ст. 10571 Цивільного кодексу України. За окремою заявою банку суд в обов’язковому порядку застосує наслідки недійсності правочину (за замовчуванням, сторони повинні повернути в натурі одне одному все те, що було ними отримано на виконання правочину) і визначити грошову суму, яка має бути повернена кредитодавцю.
Інакше кажучи, якщо є підстави для визнання кредитного договору недійсним, це можна використовувати як захист від пені, що збільшується (за кожен день прострочення сплати за кредитом), та штрафів. Але при цьому потрібно мати в наявності повну суму кредиту (сумнівно, щоб суд визначив меншу), інакше у банка будуть на руках усі козирі для стягнення заставленого майна. Адже на нього, напевно, накладуть арешт, і згодом у боржника буде 30 днів (із моменту набуття чинності відповідного рішення) на погашення усієї визначеної судом суми. В іншому випадку чекайте позов про звернення стягнення на арештоване майно. Схожа ситуація і з визнанням недійсним договору застави.
Рекомендація п’ята. Потрібно все чітко спланувати. Немає єдиного алгоритму поведінки, який би гарантував позитивний для боржника результат. Є величезний набір юридичних норм, якими врегульовано кредитні, заставні (іпотечні) правовідносини, правила, за якими здійснюється примусове виселення боржника тощо. Усі ці норми й правила судами можуть трактуватися по-різному. Крім того, чимало залежить від умов укладених договорів і власне ситуації, а саме від:
- прогнозованої поведінки банку в таких випадках. Юристи, які вже судилися з конкретним банком, можуть про цей банк багато чого сказати,
- бажання керівництва банку йти на поступки та досудове врегулювання, реструктуризацію боргів,
- проживання в іпотечній квартирі, яка є для боржника єдиним житлом малолітніх і неповнолітніх дітей.
Усе перелічене вимагає виключно індивідуального підходу, всеосяжного аналізу й вироблення окремої стратегії поведінки.
Судова практика також поки що не виробила єдиних правил.
Так, деякі суди приділяють менше уваги або навіть ігнорують норми ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 02.06.2005 р.№ 2623-IV. А там однозначно сказано, що держава охороняє права й інтереси дітей під час здійснення правочинів щодо нерухомості. Передбачено, що неприпустимо зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час укладення правочинів щодо житлових приміщень. Ба більше, органи опіки та піклування повинні здійснювати контроль за дотриманням цих прав і давати дозволи на здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомості, на яку діти мають право користування або право власності.
Водночас суди посилаються на те, що відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 р. № 898-IV, звернення стягнення на житловий будинок/житлове приміщення, передане в іпотеку, є підставою для виселення всіх мешканців за винятком наймачів і членів їх сімей. Схоже правило прописано і в ст. 109 Житлового кодексу України, тільки із застереженням про те, що виселення громадян із закладеної квартири/будинку є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання. Щоправда, у цій же статті передбачено, що відсутність такого тимчасового житла не тягне припинення виселення громадян.
Таким чином, існує судова практика (особливо це поширено в судах перших інстанцій), коли суди, навіть маючи на руках висновки від органів опіки та піклування (що категорично забороняють виселення), усе одно виселяють боржників із малолітніми та неповнолітніми дітьми. Саме тому заздалегідь практично неможливо спрогнозувати, яке рішення ухвалить суд у тому чи іншому випадку.
Звісно, це не означає, що ці рішення законні! Абсолютно навпаки, їх можна і навіть потрібно оскаржувати — створювати позитивну судову практику. Але завжди потрібно заздалегідь продумати варіанти поведінки та приблизно розуміти, до чого це може призвести.
Так що не поспішайте із поданням позовної заяви до суду. Повірте, це не та ініціатива, яку потрібно проявляти бездумно. Можливо, наступна рекомендація взагалі розставить усе на свої місця.
Рекомендація шоста — очевидна. Витратьте свій вільний час на те, щоб визначитися із співвідношенням суми доходів і витрат сім’ї. Незважаючи на всю корисність цього процесу, мало хто до нього вдається. Деякі витрати можна урізати зовсім, а деякі — істотно скоротити. Також, можливо, батьки дружини або старі добрі друзі погодяться позичити на закриття кредиту. Життя не стоїть на місці, потім відробите з лишком. Дивно, але багато людей нехтують подібною можливістю «перекредитуватися».
Що потрібно сказати наостанок? Стратегічною метою судової тяганини з банками має бути максимальна мінімізація витрат боржника в процесі припинення кредитно-заставних відносин із кредитором. І якщо питання виникло щодо іпотечного житла — збереження даху над головою на максимально тривалий строк, хтозна, можливо, маючи справу із масовою кризою неплатежів, банки навіть підуть шляхом надання неплатникам соціальних квартир — житла із фондів для тимчасового проживання, якого наразі зрозуміло, просто немає.
Євген БОНДАРЕНКО,
юрист
газети «Інтерактивна бухгалтерія»