Ухвала Вищого адміністративного суду України "Щодо персональної відповідальності платників податків за ведення податкового обліку" від 17.11.2014 р. у справі № 804/2868/13-а

Грудень 22, 2014 0 By admin

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

від 17 листопада 2014 року № К/800/31989/14

м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого – Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Криворізької центральної об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.03.2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 року

у справі № 804/2868/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільверстоун інвестмент»

до Криворізької центральної об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільверстоун інвестмент» звернулось до суду з адміністративним позовом до Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.03.2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби від 18.02.2013 року № 0000172201 та № 0000162201.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 13.10.2014 року замінено Криворізьку центральну міжрайонну державну податкову інспекцію Дніпропетровської області Державної податкової служби правонаступником – Криворізькою центральною об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

У зв’язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «Сільверстоун інвестмент» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року, відповідачем складено акт від 05.02.2013 року № 205/220/34488698, яким встановлено порушення: – п.п. 4.1.6 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за І квартал 2011 року на загальну суму 109 676, 00 грн.; – п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 631 995, 00 грн.

На підставі акта перевірки 18.02.2013 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: – № 0000172201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість в сумі 631 995, 00 грн. за основним платежем та 3, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); – № 0000162201, яким збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 1 069 761, 00 грн. за основним платежем та 1, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку щодо відсутності порушень податкового законодавства позивачем і, як наслідок, неправомірного прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до п. 4.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход – загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

В силу абзацу 1 пп. 4.1.6 п. 4.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Згідно із п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі – валові витрати) – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 – 5.7 цієї статті.

Відповідно до абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Підпунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ «Статус партнер» на підставі договору поставки та з ТОВ «Зв’язок» на підставі договору про надання агентських послуг.

Виконання даних господарських операцій підтверджується договорами, податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, додатковими угодами, актами наданих послуг, звітами пошуку клієнтів.

Посилання відповідача на відсутність сертифікатів якості товару та висновків санітарно-епідеміологічної експертизи правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки даний факт не є підставою для донарахування податкових зобов’язань.

З приводу посилання податкового органу на матеріали перевірки ТОВ «Статус партнер», суд у даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

На підтвердження використання отриманих послуг в матеріалах справи наявні копії договорів, які укладалися позивачем з контрагентами за посередництва ТОВ «Зв’язок».

Посилання відповідача у касаційній скарзі на недоцільне включення до звітів пошуку клієнтів послуг, отриманих від ТОВ «Зв’язок», оскільки позивач здійснював продаж товару за раніше укладеними договорами, є необґрунтованими та спростовуються умовами додаткової угоди № 1 до договору про надання агентських послуг, відповідно до п.3 якої розмір винагороди Агента визначається на основі реалізації продукції (товару) Клієнтам протягом строку дії даного договору, який, в свою чергу, відповідно до його умов може бути пролонгований. Крім того, розмір винагороди складає 30 % від реалізованої продукції (товару) за договорами, укладеними при посередництві, що підтверджує доцільність оплати послуг за умов реальної поставки. В силу предмету даного договору (узгодження умов співробітництва з метою росту обсягу продажу) допустимим є також і підписання додаткових угод до раніше укладених договорів.

Враховуючи наведене, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов’язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції, положення якої передбачають, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 224, 230 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Криворізької центральної об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.03.2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 року у справі № 804/2868/13-а – без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.