Ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013 р. у справі № 825/1422/13-а
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
Справа: № 825/1422/13-а
від 20.07.2013 р.
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Горбань Н.І.,
суддів: Ганечко О.М.,
Міщука М.С.,
при секретарі: Алдановій К.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.05.2013 року у справі за позовом ФОП ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень в частині,-
ВСТАНОВИЛА:
ФОП ОСОБА_2 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Чернігові ДПС № 0005401720, № 0005411720 та № 0005421720 від 07.08.2012 року протиправними та часткове їх скасування, а саме: податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ДПС № 0005401720 від 07.08.2012 року на загальну суму 318550,10 грн., в тому числі за основним платежем на суму 257136,96 грн. та на суму 61413,14 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ДПС № 0005411720 від 07.08.2012 року на загальну суму 7012,96 грн., в тому числі за основним платежем на суму 4650,00 грн. та на суму 2362,96 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ДПС № 0005421720 від 07.08.2012 року у розмірі 32609,00 грн., суми завищення від’ємного значення ПДВ за грудень 2011 року та у розмірі 6262,00 грн. суми завищення від’ємного значення, яка була врахована у зменшення суми податкового боргу з ПДВ, що виник за попередні звітні періоди.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.05.2013 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у м. Чернігові Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на її думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у позові.
В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, незаконність та необ’єктивність судового рішення, що є підставами для його скасування.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, працівниками ДПІ у м. Чернігові ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року. За результатами перевірки було складено акт № 989/17/НОМЕР_4 від 20.06.2012 року.
Перевіркою було встановлено порушення ст. 13 ДКМУ „Про прибутковий податок з громадян”.
На підставі акту перевірки ДПІ у м. Чернігові було винесено податкові повідомлення-рішення:
№ 0005411720 від 07.08.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 8990,11 грн., в т. ч. за основним платежем – 5968,09 грн. та за штрафними фінансовими санкціями -3022,02 грн.;
№ 0005401720 від 07.08.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 346140,29 грн., в т. ч. за основним платежем – 282213,53 грн. та за штрафними фінансовими санкціями -63926,76 грн.
№ 0005421720 від 07.08.2012 року, яким відповідачем зменшено позивачу розмір від’ємного значення з податку на додану вартість за грудень 2011 року на загальну суму 33009,00 грн., у тому числі та у розмірі 6262,00 грн. суми завищення від’ємного значення, яка була врахована у зменшення суми податкового боргу з ПДВ, що виник за попередні звітні періоди.
Згідно із п. 177.2. ст. 177 ПК України об’єктом оподаткування фізичних осіб-підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця.
Відповідно п. 177.4. ст. 177 ПК України до переліку витрат фізичних осіб-підприємців, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу («Податок на прибуток підприємств»).
Тобто, норма п. 177.4. ст. 177 ПК України є відправною нормою, яка вказує на те, що витрати суб’єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від заняття підприємницької діяльністю, формуються у тому ж порядку як у платників податку на прибуток.
Згідно із п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 – 138.9, підпунктами 138.10.2 – 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.
Відповідно до абз. «в» пп. 138.10.2. п. 138.10. ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, це витрати на утримання основних засобів, до яких відноситься і амортизація.
Таким чином, з наведених норм вбачається, що до складу витрат не включаються витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів. Разом з тим, ці витрати підлягають амортизації у порядку, визначному статтями 144 – 146 ПК України та включаються до валових витрат у вигляді амортизаційних відрахувань.
Згідно зі пп. 17.1.3. п. 17.1. ст. 17 ПК України платник податків має право обирати самостійно метод ведення обліку доходів і витрат. Частиною 3 ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що суб’єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства і надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.
Таким чином, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» надає фізичній особі-підприємцю право вести спрощений облік доходів і витрат, при цьому не позбавляє його права вести бухгалтерський облік валових витрат основних фондів, що підлягають амортизації та витрат на утримання основних засобів, придбання пально-мастильних матеріалів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач видав наказ № 11/01-1 від 01 листопада 2006 року, згідно з яким визначив обов’язковість ведення обліку придбання, ремонту та поліпшення основних засобів та нараховувати амортизацію, відповідно до норм діючого законодавства. Відповідальним за ведення зазначеного обліку призначено бухгалтера ОСОБА_3 Як вбачається з наданих до матеріалів справи розрахунків амортизаційних нарахувань за 2008-2009 роки, роздруківки книги доходів і витрат за 2008, 2010 та 2011 роки, відомостей нарахування амортизації за 2010-2011 роки позивач здійснював нарахування амортизації та відносив до складу валових витрат амортизаційні відрахування правомірно.
Крім того, з акту перевірки вбачається, що основними видами діяльності позивача є вантажний автомобільний транспорт; надання в оренду вантажних автомобілів; оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; торгівля іншими автотранспортними засобами.
Також, з акту перевірки (перелік транспортних засобів зареєстрованих за позивачем, стор. 4 акту перевірки), розрахунків амортизаційних нарахувань за 2008-2009 роки, роздруківки книги доходів і витрат за 2008, 2010 та 2011 роки, відомостей нарахування амортизації за 2010-2011 роки вбачається, що позивач нараховував амортизацію на вантажні транспортні засоби, тобто, на транспортні засоби, які призначені для використання у межах видів господарської діяльності позивача.
З огляду на вищевикладене, безпідставними є твердження відповідача, про відсутність у позивача права на нарахування амортизації в зв’язку з тим, що реєстрація транспортних засобів здійснена на громадянина ОСОБА_2, а не на фізичну особу-підприємця ОСОБА_2, оскільки відповідно п.6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів за фізичними особами-підприємцями транспортні засоби реєструються, як за фізичними особами. А отже, факт реєстрації чи не реєстрації таких транспортних засобів за фізичною особою (фізичною особою – підприємцем) чи юридичною особою не може слугувати доказом не використання таких транспортних засобів у межах господарської діяльності позивача.
Також перевіркою ФОП ОСОБА_4 встановлено, що сума заборгованості, що не стягнута після закінчення строку позовної давності перед постачальниками, становить 1152970,83 грн. На момент проведення перевірки минув строк для заяви претензій кредиторами.
Проте, такі висновки відповідача є такими, що не ґрунтуються на нормах податкового законодавства.
Якщо сума кредиторської заборгованості платника податку за неоплачені товари/послуги залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, то у податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, такі товари/послуги вважаються безоплатно отриманими і платник податку повинен всю суму такої непогашеної кредиторської заборгованості (з урахуванням ПДВ) включити до складу доходів, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування.
Як вбачається з акту перевірки, перевірка проводилася за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року. Заниження ж доходу за договорами, наведеними в додатку № 3 до акту перевірки, як вважає податковий орган, сталося в 2011 році.
Згідно зі ст. 257 ЦК України строк позовної давності встановлюється в три роки. Таким чином, строки позовної давності за контрактами, укладеними в 2005, 2006, 2007 роках закінчилися відповідно в 2008, 2009 та 2010 роках, тобто і віднесені до складу доходів суми за вказаними контрактами повинні були у відповідних роках, а не в 2011 році (перевіряємий період з 01.01.2010 по 31.12.2011 року).
За договорами, наведеними в додатку № 3 до акту перевірки та укладеними позивачем з іншими суб’єктами господарювання в 2006 та 2007 роках, строк позовної давності закінчився в 2009 та 2010 роках, відповідно і до складу доходу вказана кредиторська заборгованість повинна була бути віднесена у відповідних роках, а не у 2011 році.
Щодо договорів, укладених у 2007 році та 2008 роках, позивачем було надано до матеріалів справи копії додаткових угод про продовження строків дії вказаних договорів.
Крім того, перевіркою встановлено, що у ФОП ОСОБА_2 працювали неоформлені наймані працівники, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_6.
Проте представниками відповідача не було надано доказів того, що вказані особи перетинали державний кордон України саме на транспортних засобах, які перебували на той момент у користуванні саме позивача, а не інших осіб.
Окрім того, територіальною державною Інспекцією з питань праці в Чернігівській обл. було проведено перевірку додержання законодавства про працю, за результатами якої складено акт № 25-01-007/0650 від 09.07.2012 р., в якому вказано, що громадяни ОСОБА_6 і ОСОБА_5 надали письмові пояснення, в яких вказали, що до ФОП ОСОБА_2 з приводу працевлаштування не зверталися, заробітну плату у ФОП ОСОБА_2 не отримували, а здійснювали вантажні перевезення у іншої фізичної особи.
Щодо невірного зазначення податкової адреси покупця (ФОП ОСОБА_2) судова колегія звертає увагу на те, що відповідачем ані в акті перевірки, ані в судових засіданнях не було надано доказів отримання позивачем податкових накладних з вірною податковою адресою в інших податкових періодах, а тому, враховуючи наявність у позивача оригіналів належним чином оформлених податкових накладних, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що позивач мав право на формування податкового кредиту у розмірі 4513,33 грн. у відповідних звітних періодах на підставі таких податкових накладних.
Крім того, судом першої інстанції цілком законно зроблено висновок, що законодавство, щодо купівлі транспортних засобів позивачем, встановлює, що у платника податку виникає право на віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в ціні товару за правилом „першої події” або оплата вартості придбаних транспортних засобів або отримання податкової накладної (оформлення ВМД), і аж ніяк законодавство не пов’язувало та не пов’язує порядок формування податкового кредиту з реєстрацією чи не реєстрацією в органах МРЕВ ДАІ.
За таких обставин внесення суми ПДВ по вантажно-митній декларації № 026507 від 13.12.2011 року до податкового кредиту податкової декларації з ПДВ в грудні 2011 року є правомірним.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 2, 41, 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –
УХВАЛИЛА:
В задоволенні апеляційної скарги Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби – відмовити.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.05.2013 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
.
Головуючий суддя Н.І. Горбань
Судді: О.М. Ганечко
М.С. Міщук