Облікова політика бюджетної установи: що робити, якщо методрекомендацій від головних розпорядників не дочекалися

Жовтень 28, 2015 0 By admin

Ми знову повертаємося до цієї теми, хоча й говорити про це вже ніби-то надто пізно. Адже передумовою для затвердження нового наказу про облікову політику стало запровадження із 1 січня 2015 року НП(С)БОДС  у держсекторі.

Зважаючи що підходи до бухгалтерського обліку суттєво змінилися, а також у кожній галузі є своя специфіка, бюджетні установи все ж чекали на вказівки й рекомендації щодо облікової політики від головних  розпорядників бюджетних коштів, яким вони підпорядковані. Тим паче, бюджетні установи мають погоджувати облікову політику та зміни до неї саме із суб’єктом управління вищого рівня (п. 2 р. І Методичних рекомендацій щодо облікової політики суб’єкта державного сектора, затверджених наказом Мінфіну від 23.01.2015 р. № 11, далі — Методрекомендації). Пов’язана така вимога із тим, що в межах одного розпорядника бюджетних коштів мають застосовуватися єдині підходи до облікової політики (п. 4 р. І Методрекомендацій).

Протягом чотирьох місяців 2015 року лише Мінсоцполітики видало Методрекомендації щодо облікової політики бюджетних установ сфери управління Міністерства соціальної політики України, затверджені наказом Мінсоцполітики від 18.03.2015 р. № 299. Однак це не дуже вдалий документ, оскільки в ньому прописано багато зайвого.

Наказ про облікову політику має бути чітким і лаконічним та визначати методи оцінки, обліку, процедури, які застосовуватиме бюджетна установа, якщо можливих варіантів понад один.

Отже, у наказі про облікову політику бюджетної установи слід визначити:

• які нові субрахунки (рахунки другого, третього порядків) уводяться;
• одиницю аналітичного обліку запасів: найменування чи однорідна група (вид);
• порядок обліку запасів і форми первинних документів, які розроблені самостійно бюджетною установою та використовуються для оформлення руху запасів (наприклад, форма подорожнього листа);
• методи оцінки вибуття запасів: ідентифікована собівартість, середньозважена собівартість, собівартість перших за часом надходжень запасів (методом ФІФО), але для різних найменувань (видів) запасів  можуть застосовуватися різні методи, це має бути чітко визначено в обліковій політиці;
• періодичність визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів: щомісячна — на кінець звітного періоду чи періодична — на дату здійснення операції;
• порядок обліку та розподілу транспортно-заготівельних витрат: окремий рахунок або введення аналітичного рахунка;
• перелік і склад калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), що потрібен насамперед тим бюджетним установам, які надають платні послуги чи виробляють продукцію у виробничих майстернях і підсобних господарствах;
• строки корисного використання груп основних засобів і нематеріальних активів,  якщо вони відрізняються від зазначених у додатках 1 і 2 до Методрекомендацій.

Однак фахівці Мінфіну не рекомендують об’єднувати в один наказ облікову політику бюджетної установи, порядок організації бухгалтерського обліку в установі та порядок і графік документообігу. Адже облікова політика затверджується на весь період діяльності бюджетної установи, а зміни до неї обов’язково погоджуються із суб’єктом держсектора вищого рівня, який затверджує кошторис.

Хоча п. 1 р. ІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку в державному секторі 101 «Подання фінансової звітності», затвердженого наказом Мінфіну від 28.12.2009 р.  № 1541, передбачає, що облікова політика установи й порядок організації бухгалтерського обліку визначаються одним розпорядчим документом. Але цей НП(С)БОДС набере чинності із 01.01.2016 р.

Тож наведемо приклад простого та лаконічного наказу про облікову політику, яким можуть скористатися бюджетні установи, доповнивши його необхідною інформацією чи прописавши в ньому інші можливі альтернативні варіанти.

Світлана ЛІСТРОВА