Чи визнавати дохід за виданим векселем, якщо кредитор припинив діяльність (ліквідований)
Наше підприємство (платник податку на прибуток) як розрахунок за товар видало контрагенту вексель зі строком пред’явлення до платежу — 31.12.2015 р. Проте контрагент був оголошений банкрутом і ліквідований, але вексель до оплати так і не пред’явив. За результатами перевірки орган Міндоходів на суму зобов’язань за векселем збільшив нам дохід і донарахував зобов’язання з податку на прибуток.
Наскільки правомірні такі дії та які доводи підприємство може використовувати як свій захист?
ВІДПОВІДЬ: Донараховуючи підприємству-векселедавцю грошові зобов’язання, податковий орган міг виходити з того, що сума зобов’язань за векселем набула (на його думку) статусу безповоротної фінансової допомоги. Отже, вона повинна була бути включена до складу доходів (пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПКУ). Однак стосовно цього можна заперечити таке.
По-перше, до складу наведеного в пп. 14.1.257 ПКУ поняття «безповоротна фінансова допомога» не включається кредиторська заборгованість перед ліквідованою юридичною особою. Тому податкові органи часто її кваліфікують як кредиторську заборгованість зі строком позовної давності. Однак, з юридичної точки зору, це не зовсім правильно, оскільки термін позовної давності для стягнення заборгованості за векселем спливає лише через 3 роки після завершення строку його пред’явлення до платежу (ухвала ВАСУ від 21.08.2013 р. у справі № А6/551-08). Тут, швидше, можна говорити про інші доходи, які виникають у зв’язку з припиненням зобов’язання через неможливість його виконання внаслідок ліквідації суб’єкта господарювання (ч. 3 ст. 205 Господарського кодексу України).
По-друге, правова природа векселя (простого чи переказного) як боргового цінного паперу передбачає, що він може бути переданий по ланцюжку іншим особам шляхом проставлення індосаменту. А якщо так, то на момент ліквідації підприємства вексель уже цілком міг бути переданий третім особам. У цьому випадку зобов’язання за векселем перед новим векселедержателем для підприємства-векселедавця продовжує існувати незалежно від банкрутства та ліквідації контрагента (першого векселедержателя). Тому не можна вести мову ні про безповоротну фінансову допомогу, ні про безнадійну кредиторську заборгованість.
Як приклад того, що така позиція має повне право на існування, можна навести постанову ВАСУ від 07.11.2013 р. у справі № 2а-1870/325/11. У рамках цього спору податковий орган також донарахував підприємству податок на прибуток унаслідок того, що його визнаний банкрутом та ліквідований контрагент не пред’явив вексель до платежу. Однак ВАСУ в цій частині податкове повідомлення-рішення скасував. Задовольняючи позов, суд зважав на таке: податковий орган не навів доказів того, що спірний вексель знаходився в контрагента на момент його ліквідації, а це виключало б його пред’явлення до платежу. Окрім того, на дату проведення перевірки підприємства строк платежу за векселем іще не настав.
Як випливає з уже згаданої нами ухвали ВАСУ від 21.08.2013 р., у схожій категорії справ установленню підлягає факт наявності в контрагента векселя на момент його ліквідації. Побачити це можна зокрема в ліквідаційному балансі. Тому в разі виникнення спору підприємству слід клопотати в суді про витребування ліквідаційного балансу підприємства-контрагента (першого векселедержателя).
До речі: у підкатегорії 102.19 ЗІР відсутня відповідь на запитання: «Як у податковому обліку векселедавця відображається заборгованість за векселем, якщо отримувач векселя був ліквідований без правонаступництва?». Зате на запитання: «На яку дату платник податку повинен збільшити доходи, якщо з метою розрахунків за придбані товари (роботи, послуги) ним видано простий вексель за пред’явленням, який не був наданий для оплати?» Міндоходів відповідає: після спливу трьох років із дня строку платежу за векселем сума заборгованості є безповоротною фінансовою допомогою, тому податковий дохід виникає за підсумками звітного податкового періоду, у якому така заборгованість визнана безповоротною фінансовою (підкатегорія 102.06.01 ЗІР). Зазначене вище вже більш-менш відповідає дійсності.
Андрій БРИЛЬОВ,
юрист