Чи можна без згоди працівника утримати з його заробітної плати суму неповернутих коштів, виданих йому на відрядження або під звіт
Відповідь на це запитання розмістили на своєму офіційному сайті спеціалісти Держфінінспекції: згідно з нормами ст.ст. 127 та 128 КЗпП, утримання коштів із працівника можливе, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахувань.
У тих випадках, коли працівник, попри наявність документальних свідчень його заборгованості підприємству (це може бути, окрім неповернутих коштів, виданих працівнику під звіт, також і нестача ТМЦ, виявлена в результаті інвентаризації тощо), не дає своєї згоди чи оспорює здійснення таких утримань, підприємство має звернутися до суду.
Річ у тім, що неповернута сума, яка видана платнику податку під звіт та не повернута ним вчасно, обліковується як загальний оподатковуваний дохід і підлягає оподаткуванню (пп. 164.2.11ПКУ).
Зважаючи на те, що відповідно до ст. 170.9.1 ПКУ податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт і не повернутої ним протягом установленого пп. 170.9.2 ПКУ строку, є особа, що видала таку суму, а саме:
а) на відрядження — на суму, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розраховану згідно з р. ІІІ ПКУ;
б) під звіт для виконання певних цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, — на суму, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.
Суму податку, нараховану на суму такого перевищення, утримує особа, що видала такі кошти, за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) платника податку за відповідний місяць, а в разі недостатності суми доходу — за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців до повної сплати суми такого податку.
Визначено й те, що в разі коли платник податку припиняє трудові або цивільно-правові відносини з особою, що видала такі кошти, сума податку утримується за рахунок останньої виплати оподатковуваного доходу під час проведення остаточного розрахунку, а в разі недостатності суми такого доходу непогашена частина податку включається до податкового зобов’язання платника податку за наслідками звітного (податкового) року.
Отже, зважаючи на надання Кодексом підприємству, що видало кошти під звіт такому працівнику, функцій податкового агента з одночасним віднесенням його до осіб, відповідальних за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку до бюджету, у підприємства досить законних підстав щодо утримання коштів із працівника в частині сплати податку без його згоди.
Водночас визначено, що відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством України (ст. 127 КЗпП).
Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі й організації, де вони працюють, можуть провадитися за наказом (розпорядженням) власника чи вповноваженого ним органу для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених унаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого та своєчасно неповернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або вповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, установленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми. А також у разі відшкодування шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (ст. 136 КЗпП). Проте встановлено чіткі обмеження розміру відрахувань із заробітної плати.
Так, зокрема, під час кожної виплати заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20%, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, — 50% заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.